Сільський зелений туризм - це
проведення вільного часу в сільському середовищі, якому притаманна відповідна
забудова, сільський побут, мальовничий ландшафт. Зелений він тому, що
туристичні заняття у вигляді пішохідних і кінних прогулянок, спортивних та
оздоровчих подорожей (навіть полювання і рибальство) відбуваються у сільській
місцевості серед живої зеленої природи. Термін "зелений туризм"
окремі експерти також пояснювали як діяльність, поєднана із
сільськогосподарськими роботами, знайомством із життям невеликих поселень,
пішими екскурсіями, вивченням флори і фауни, заняттям річковим спортом.
Сільський
зелений туризм часто ототожнюють з агротуризмом, але поняття
"сільський зелений туризм" за змістом значно ширше порівняно з
поняттям "агротуризм". Агротуризм - форма сільського туризму,
оскільки він має тісний зв'язок саме із сільським фермерським господарством, де
відпочинок пов'язаний з активним залученням його учасників до традиційних форм
господарювання на селі (збір винограду, сіна, догляд за худобою тощо).
У
науково-популярній літературі також використовують поняття "екологічний туризм".
Суть екологічного туризму зводиться до організації
туризму
на малозмінених людиною ландшафтах без заподіяння шкоди навколишньому
середовищу. Саме до таких відносяться території національних та ландшафтних
парків, де здійснюються без шкоди екології тури в природу. Оскільки екотуризм і
сільський зелений туризм спрямовані на збереження екосистем, то між екотуризмом
і сільським туризмом існують паралелі.
Останнім
часом навіть з'явилося нове поняття - екоагротуризм. Воно поєднує
використання агроосель як головного об'єкта розміщення туристів, котрі беруть
участь у сільському зеленому туризмі, з використанням екотуристичних програм.
На думку дослідників, сільський зелений туризм відрізняється від екотуризму
основною метою - відповідним використанням вільного часу: сільський туризм - це
вид проведення вільного часу як стаціонарного відпочинку у сільській місцевості
з невеликими радіальними маршрутами, а екотуризм - проведення вільного часу на
маршруті, під час якого люди знайомляться з природними чи історико-культурними
пам'ятками території.
Сільський
зелений туризм має давні традиції. Ще в період Римської імперії існувала
традиція виїзду із Риму на відпочинок у сільську місцевість. На сучасному етапі
це явище особливо поширилось у другій половині XX ст., коли населення великих
міст постіндустріальних держав вже не могло обійтися без чистого повітря,
привабливих малозаселених, екологічно чистих сільських територій.
Послугами
сільського туризму переважно користується молодь до 35 років, яка мешкає у
великих містах. їхня частка становить понад 4/6 від сумарної
кількості агротуристів. У світі найбільшого розвитку сільський туризм досяг у
Північноамериканських країнах та Європі. Так, Європейський Союз розглядає
сільський зелений туризм як визначальний чинник розвитку сільських територій і
спосіб "прив'язки" трудових ресурсів до проживання і праці у
сільській місцевості. За оцінкою Європейської Федерації фермерського та сільського
туризму (Euro Gites) європейський ринок налічує близько 2 млн
ліжко-місць.
Вагомим
питанням подальшого розвитку сільського зеленого туризму фахівці вважають категоризацію
зелених садиб. Клієнт повинен чітко знати, які саме послуги йому запропонують у
тій чи іншій садибі. У Польщі влада виробила стандарти стосовно сільського
туризму, а господарі провели добровільну категоризацію садиб. Усе це дає змогу
оцінити якість послуг зелених садиб.
Соціально-економічне
значення розвитку сільського зеленого туризму для держави полягає у тому, що
він:
-
стимулює розвиток селянських господарств, які займаються зеленим туризмом;
-
сприяє розвитку місцевої інфраструктури;
-
сприяє збуту надлишків сільськогосподарської продукції, збільшуючи додаткові
прибутки селян і відрахування у місцеві бюджети;
-
активізує місцевий ринок праці, підвищує зайнятість, затримує молодь на селі,
понижуючи потребу в закордонному заробітчанстві;
-
сприяє охороні туристичних ресурсів, насамперед збереженню етнокультурної
самобутності українців;
-
створює можливості для змістовного відпочинку незаможних людей;
- сприяє
підвищенню культурного рівня мешканців села та підвищенню екологічної
свідомості.
